Геннадій Іванущенко,
директор Державного архіву Сумської області
Як відомо, закінчення німецько – радянської війни Провід ОУН
і Головне Командування УПА розглядало як своєрідний вступ до
ще одного, тоді здавалось цілком можливого конфлікту між
СРСР та США. Такий конфлікт вважався реальним, з огляду на
значні втрати, яких зазнав український національно –
визвольний рух у боротьбі з тоталітарними режимами:
нацистської Німеччини та більшовицького Радянського Союзу.
Сподівання на війну між США та СРСР, точніше на вигоди для
України від цього конфлікту помітні в окремих статтях
теоретиків і практиків визвольної боротьби українського
народу. Значною мірою такі настрої, як показують протоколи
допитів учасників та симпатиків боротьби ОУН – УПА, були
поширені і серед населення. Слід зазначити, що серед
сучасних публікацій, присвячених визвольному рухові воєнного
і повоєнного часу майже немає праць, які б досліджували
зміну тактики боротьби керівництвом воюючої України в
залежності від очікуваних геополітичних змін. Виняток
становлять кілька публікацій, присвячених перспективам III
Світової війни.1
Майбутні події повинні були привести до активізації ОУН на
тих українських теренах, які були вже зайняті Червоною
Армією. Розглядалася і можливість поширеня діяльності
Української Повстанської Армії на схід від лінії Дніпра.
Кінцева мета полягала у переході цих земель під контроль
української адміністрації та відновлення Української Держави.
Ті документи, які є сьогодні у розпорядженні дослідників,
дають підстави твердити, що Головне Командування УПА
готувало спеціальні загони, які повинні були створювати
умови не тільки для відновлення підпільної мережі ОУН, що
існувала на Сході України під час німецької окупації, а й
для формування відділів УПА, зокрема в Сумській та
Чернігівській областях. При формуванні цих загонів були
враховані ті помилки, які були допущені під час діяльності
похідних груп ОУН на початку війни. Тому переважна більшість
особового складу загонів та керівних кадрів були підібрані з
тих місцевостей, куди вони були скеровані. Не останню роль
при цьому, мабуть, відігравало і бажання цих людей
повернутися в рідні місця.
Тодішня соціально – політична ситуація на території східної
України давала багато надій на те, що прихильне ставлення
населення звільнених областей до радянської влади через
репресивні дії з боку останньої може змінитися на вороже, а
отже розширить можливості впливу націоналістичного підпілля
на північно – східні землі України.
Після стрімкого наступу в результаті Курської битви
радянсько-німецький фронт стабілізувався в р-ні Краснопілля.
У березні 1943 року виконуючий обов’язки прокурора
Краснопільського району Починайко доповідав про численні
факти знущань над цивільним населенням з боку Червоної Армії:
Грабунки, особливо худоби, стали поширеним явищем і
нагадували селянам недавні дні німецької окупації. Наприклад
у Миропільському районі Сумської області радянські солдати і
офіцери забирали в людей корів і телят. У списку
“визволених” сіл знаходимо кількість пограбованих сімей :
1). В. Рибиця – 33
2). Юнаківка – 26
3). Сінне – 27
4). Миропілля – 13
5). М. Рибиця – 13
6). Запсілля – 11
7). Студенок –9
Всього таким способом було пограбовано 132 родини.2
Донесення про масові злочини складає 137 аркушів. У ньому
підкреслюється, що переважна більшість постраждалих – це
сім’ї фронтовиків.
Подібні безчинства відбувалися скрізь. На Глухівщині за два
“рейди” 3.09.43р. і повторно 22.09.43р. було розорено кілька
сіл. Перелік здобутих “трофеїв” не дозволяє сумніватися в
моральній деградації виконавців: 6 пар білизни, 1 шуба, 2
ковдри, 2 хустки, 4 шт. жіночих сорочок, 10 м. мануфактури,
1 халат, 4 шматки господарського мила, 12 котушок ниток, 3
простирадла.3
Не відставали в таких “подвигах” і органи влади. Голова
Крисичанської с/ради С. Будського р-ну, колишній партизан М.
до смерті побив 70 літнього діда 4, а 27.03.43 р. було
пограбовано священика Угроїдської церкви. В документі
зазначається: “Инициаторами взятия этих денег являлось
«совещание» в составе: Секретаря РК КП(б)У т. […]*, Нач. р/о
НКВД Краснопольского р-на т. […], и Пред. Рика . […],”.
З усіх грошей отримали “аванс” “особливо наближені”:
“1. . […], (Пред. Рика) – 400 руб.
2. . […], (Секр. РК КП(б)У) – 500 руб.
3. . […], (опер. Работник р/о НКВД) – 300 руб.
4. . […], (Нач. РОМ НКВД) – 300 руб.
5. . […], (Зав. РАЙЗО) – 250 руб.
6.. . […], (Секр. РК ЛКСМУ) – 250 руб.
7. . […], (Зав. РОНО)_- 250 руб.
8.. . […], (Пред. Пушкарского С.С.) – 250 руб.”5
Зрозуміло, що подібні дії могли викликати (і викликали)
відплатну реакцію українського населення. Тому і з`являються
такі рішення, як постанова Тростянецького райвиконкому, що
зобов’язувала проводити “фільтрацію” населення, починаючи з
15-ти літнього віку.6
Такі і подібні репресивні дії призводили до масової втечі з
Червоної армії місцевої молоді. Тільки на терені сіл
Могриця, Студенок, Пенянка, Запсілля Миропільського р-ну
Сумської області за повідомленням Прокурора 232-ї
стрілецької дивізії капітана юстиції Левченка числилось
більше 50-ти місцевих дезертирів. Надивившись принад
сталінського “раю” молодь втікала на північ, у сіверські
ліси (Глухівщина, Шосткинщина, Кролевеччина, Новгород
Сіверщина), та інші лісові масиви області, придатні для
ведення партизанської війни.
На сьогоднішній день поки-що залишаються невідомими ті
організаційні схеми, за якими керівництво українського руху
Опору проводило переїзд зв`язкових підпілля та рейди загонів
УПА на східноукраїнські терени. Серед цих груп на території
Сумської області в завершальний період війни та в різний час
після неї відомі такі загони:
загони братів Супрунів - Тимофія та Григорія, і братів
Лузанів – Олександра та Івана, які нападали на більшовицькі
установи, знищували активістів, проводили агітацію під
ідеологічними гаслами ОУН-УПА на території Конотопського,
Кролевецького районів Сумщини, та Бахмацького району
Чернігівської області протягом 1944-1947 років. Загін
повстанців користувався підтримкою місцевого населення тому,
незважаючи на всі оперативно-пошукові заходи, його керівники
перейшли в підпілля і зникли з поля зору сталінських
спецслужб. Цікаво, що Тимофія і Григорія співробітники КГБ
шукали і в 1970х роках, але безуспішно.
Pагін “Дулі”, який , за повідомленнями більшовицьких джерел
“просочився” з Волині і діяв на території Глухівського та
Кролевецького районів.
загін братів Семенцових (Семенців?) що проводив діяльність
на території Шалигинського та Глухівського районів.7
Проте найбільшого розголосу набула діяльність невеликої
боївки УПА, яка оформилася в липні 1944 року на території
Роменського та Недригайлівського районів. ЇЇ очолював
уродженець с.Вовківців Роменського району Цуб Микола
Іванович. Він мав постійний зв`язок з Головним Командуванням
УПА, неодноразово їздив на Рівненщину, звідкіля привозив
інструкції про плани наступних дій. Сама група була
невеликою – всього 6 чоловік і складалася в основному з
жителів сіл Вовківців та Погожої Криниці, терен яких являв
собою основну базу повстанців. Інструктивні наради за участю
симпатиків з місцевого населення проводились на х.Широкий Яр
Роменського району. Завдання цього загону полягало в
проведенні збройних акцій проти установ та представників
радянської влади. При чому акцентувалася увага на тому, щоб
знищувати тільки тих колгоспних активістів, які були відомі
своїм жорстоким поводженням з мирним населенням. Під час
експропріацій майна колгоспів повстанці вели роз`яснювальну
роботу серед населення про мету своєї боротьби8.
В ніч з 11 на 12 листопада 1944 року цим загоном було
проведено напад на бригаду колгоспу ім. Будьонного (с.
Вовківці), такий же наліт було здійснено 15-16 листопада в
с. Погожа Криниця. Причому, як повідомляли своє начальство
агенти НКВД: “все награбоване майно і продукти харчування
бандою було роздано населенню, яке співчувало їй і надавало
всіляку підтримку.”9
Після вбивств кількох активістів Недригайлівський та
Роменський райвідділи НКВД попрохали допомоги з обласного
центру. Було заведено агентурну справу “Автоматчики”.
Оперативну групу ББ («борьба с бандитизмом» - рос.) по
виявленню і знищенню загону УПА очолив підполковник
держбезпеки Юсфін. Для агентурної діяльності Органи НКВД
завербували одного жителя с.Вільшана Недригайлівського
району, який став “учасником ” загону. Крім того, колишній
ватажок однієї з кримінальних банд, перевербований
працівниками НКВД одержав агентурну кличку “Гром” і був
закинутий в район дій загону Цуба. 16 листопада 1944 року
він зустрівся з загоном Миколи Цуба біля хутора Ракова Січ
Коровинської сільради Недригайлівського району і з того часу
регулярно повідомляв своїх господарів про чисельність, місце
перебування та плани партизанів.
В ніч з 12 на 13 грудня 1944 року повстанці ще
розповсюджували листівки УПА в Погожій Криниці, Вовківцях і
Коровинцях, не знаючи про те, що кожен їхній крок уже
контролюється ворожою агентурою. Коли “Гром”, повідомив про
заплановані замахи на місцевих партійних керівників – було
здійснено операцію відділу ББ по знищенню загону Цуба. 19
грудня 1944 року під час бою в х.Широкий Яр Роменського
району командир загону загинув, учасники були схоплені.10 В
штаб-квартирі повстанців була захоплена зброя та 60 листівок
Головного Командування Української Повстанської Армії. Про
подальшу долю арештованих вояків нічого не відомо.
З повідомлень Сумського обласного управління НКВД видно, що
на боротьбу з українськими повстанськими загонами були
кинуті значні сили каральних органів і партійного активу.
Так, тільки в травні 1944 року було проведено 60 суцільних
прочісувань в населених пунктах та 6 лісових масивах площею
в 58 км.2, завербовано 677 агентів НКВД серед місцевого
населення, у червні того ж року було організовано для тієї ж
мети 18 оперативних бойових груп з числа комуністів,
комсомольців, та колишніх радянських партизанів11. В
доповідній записці на ім`я наркома Внутрішніх Справ УРСР
Рясного за жовтень 1944 року говорилося про те, що: “вся
агентурна сітка, як по відділу ББ, так і по районах області
була виключно скерована на викриття контрреволюційного
націоналістичного підпілля ”. Водночас наголошувалось на
необхідності виявлення “дезертирського і бандитського
елементу, як бази повстанського руху.”
Отже нещодавно виявлені документи свідчать про те, що
незважаючи на очевидні втрати кадрів, неясні перспективи
боротьби та вклинення радянських спецслужб в організаційну
мережу, Головне Командування УПА наполегливо працювало над
закріпленням своєї ідеологічної та військової присутності на
північно-східних землях України. Більш того – такі дії
знаходили підтримку місцевого українського населення, і
можливо в скорому часі дослідники визвольного руху відкриють
ще одну сторінку боротьби за Українську державу.
